«Прес-весна на Дніпрових схилах» – фестиваль, на якому можливе все і навіть більше. Організатори настільки відповідально підійшли до своєї роботи, що здивували учасників та гостей, які прийшли трохи раніше … репетицією. Репетицією виносу стільців на сцену. Виявляється, стільці потрібно «обережно нести перед собою, не затуляючи нікого, усміхаючись до зали. А головне – не гриміти ними за кулісами». Це задало жартівлий тон та повеселило всіх присутніх.
Кордони? Ні, не чули
Фестиваль об’єднав людей не тільки з багатьох куточків України (аж 17 областей), але й з різних країн Європи. До травневого Києва завітали делегації з Білорусі, Польщі, Словенії, Чехії, Франції та Нідерландів. Усі намагалися привезти на фестиваль щось цікаве та максимально проявили свої творчі здібності.
Мабуть, перший полковник на фестивалі
Переможців однієї із важливих номінацій – «Медіаробота» нагороджував справжній полковник – проректор нашого Університету державної фіскальної служби України Василь Чмелюк. Журналісти-розслідувачі точно знайшли б, про що з ним, який добре знається на фінансових розслідуваннях, поговорити. Сподіваємося, такі зустрічі ще попереду.
Дегустація чаю, чи Міцна журналістика
Журналісти люблять каву. Та деякі журналісти полюбляють чай. Окремі захоплюються зеленим чаєм. Хорошим зеленим чаєм. Саме такий (із Кореї та Японії) від «Скарбів Сходу» мали можливість продегустувати в Pochayna Event Hall Ігор Дармостук і Наталія Зикун. Навіть придбали деякі з презентаційних зразків.
Кордони? Ні, не чули
Фестиваль об’єднав людей не тільки з багатьох куточків України (аж 17 областей), але й з різних країн Європи. До травневого Києва завітали делегації з Білорусі, Польщі, Словенії, Чехії, Франції та Нідерландів. Усі намагалися привезти на фестиваль щось цікаве та максимально проявили свої творчі здібності.
Мабуть, перший полковник на фестивалі
Переможців однієї із важливих номінацій – «Медіаробота» нагороджував справжній полковник – проректор нашого Університету державної фіскальної служби України Василь Чмелюк. Журналісти-розслідувачі точно знайшли б, про що з ним, який добре знається на фінансових розслідуваннях, поговорити. Сподіваємося, такі зустрічі ще попереду.
Дегустація чаю, чи Міцна журналістика
Журналісти люблять каву. Та деякі журналісти полюбляють чай. Окремі захоплюються зеленим чаєм. Хорошим зеленим чаєм. Саме такий (із Кореї та Японії) від «Скарбів Сходу» мали можливість продегустувати в Pochayna Event Hall Ігор Дармостук і Наталія Зикун. Навіть придбали деякі з презентаційних зразків.
ВЛАДИСЛАВА ХЛЮСТ. Газета «IrpinTime».
Важко розмовляти з носієм мови, якщо твоя англійська далеко не ідеальна. А ще важче, якщо й для твого респондента «інгліш» – не рідна мова. І не друга іноземна, яку колись вчив у школі. Тут всі методи хороші – і жести, і швидкий перекладач, і польсько-англійсько-українські речення (нічогенький такий мікс!).
Наприкінці такого діалогу питаю у конкурсантки з Польщі: "Can we make a photo with you?". На що у відповідь чую: "Так, я фотограф". Повторюю повільніше. Результат – усмішка і нерозуміння в очах. Та фото ж таки треба! Вказую на телефон і на неї "Photo! Selfi! Make! Please". Сміялися обидві, фото зробили! Адже головна зброя інтерв'юєра на фестивалі – усмішка. Усміхнешся іноземцеві, зловиш від нього відповідь і розумієш – спільну мову знайдено, навіть без мови загалом.
Наприкінці такого діалогу питаю у конкурсантки з Польщі: "Can we make a photo with you?". На що у відповідь чую: "Так, я фотограф". Повторюю повільніше. Результат – усмішка і нерозуміння в очах. Та фото ж таки треба! Вказую на телефон і на неї "Photo! Selfi! Make! Please". Сміялися обидві, фото зробили! Адже головна зброя інтерв'юєра на фестивалі – усмішка. Усміхнешся іноземцеві, зловиш від нього відповідь і розумієш – спільну мову знайдено, навіть без мови загалом.
ОЛЕКСАНДРА КОРОЛЬ. Газета "IrpinTime".
«У Києві можна загубити що завгодно, але не групу людей у помаранчевих футболках», – такою фразою нашого керівника команди Ольга Кацан завершився перший фестивальний день журналістів газети «ІрпіньTime». Ми дійсно були найпомітніші. Наші «мандаринові» футболки привертали увагу і перехожих, й інших конкурсантів, наших колег по цеху. Усі точно нас бачили, а дехто навіть просив сфотографуватися на пам’ять.
Виявилось, що наші футболки, які не дуже сподобалися нам спочатку, усе ж мають певні плюси. Цей набридливий дивакуватий їх колір якраз дуже виділяється на фоні сірого міста. Легко знайти один одного на зупинці, навіть якщо стоїш через дорогу за 100 метрів від цілі, не губимось серед відвідувачів кафе і в торговому центрі, дійсно, найкращий «розпізнавальний знак». Навіть яскравої прес-весни ми не здавалися тьмяними.
Виявилось, що наші футболки, які не дуже сподобалися нам спочатку, усе ж мають певні плюси. Цей набридливий дивакуватий їх колір якраз дуже виділяється на фоні сірого міста. Легко знайти один одного на зупинці, навіть якщо стоїш через дорогу за 100 метрів від цілі, не губимось серед відвідувачів кафе і в торговому центрі, дійсно, найкращий «розпізнавальний знак». Навіть яскравої прес-весни ми не здавалися тьмяними.
ВЛАДИСЛАВА ХЛЮСТ, газета «ІрпіньTime»
У перший день фестивалю він був в одязі світлих тонів, адже його колір прес-весняного свята – білий та блакитний. Людина, яка багато читає, подорожує, має прекрасне почуття гумору, вміє посміятися над собою і радить майбутнім журналістам ставитися до себе з іронією. Оптиміст і зовсім не екстримал. Усе це – про харизматичного, драйвового, постійного гостя фестивалю Ігоря Дармостука, з яким ми вже не вперше зустрічаємося.
Погодьтеся, мати такі «зв’язки» – це гордість для студентів Фіскального університету з Ірпеня. Кожен вихід на сцену пана Ігоря – черговий присмак позитиву та усмішка «на всі тридцять два». І цей рік не став винятком. Ви тільки згадайте його запал та емоційну жестикуляцію. Правда, неможливо всидіти та скупитися на оплески? Правда!
Ексклюзивно для «ІрпіньTime» головний редактор «КиївVласть» розповів, на кого він рівняється та яку літературу полюбляє читати.
Як дізналися з короткої дружньої розмови, у домашній бібліотеці пана Ігоря можна знайти все – від енциклопедії до професійної літератури, а особливо йому до вподоби твори періоду «Розстріляного Відродження»: «Якщо говорити про професійне зростання, я б хотів намагатися влучно викладати слова на папері, як робили автори того періоду».
А от щодо зовнішнього вигляду – не все так різнобарвно. У цьому плані він консерватор.
Оскільки Ігор Дармостук не вперше спостерігає за сотнями журналістів під час робочого процесу, то має всі підстави стверджувати, що «Прес-весна» – це реальний майданчик, де учасники свята можуть отримати справжню путівку в життя, на всі сто оцінити своїх конкурентів.
Адже, дійсно, де ще юні журналісти зі всієї України і з-за кордону зможуть об’єднатися та «подивитися один одному в очі», як не на «Прес-весні»? Головне – це атмосфера свята, море нової інформації та крутий відпочинок.
Погодьтеся, мати такі «зв’язки» – це гордість для студентів Фіскального університету з Ірпеня. Кожен вихід на сцену пана Ігоря – черговий присмак позитиву та усмішка «на всі тридцять два». І цей рік не став винятком. Ви тільки згадайте його запал та емоційну жестикуляцію. Правда, неможливо всидіти та скупитися на оплески? Правда!
Ексклюзивно для «ІрпіньTime» головний редактор «КиївVласть» розповів, на кого він рівняється та яку літературу полюбляє читати.
Як дізналися з короткої дружньої розмови, у домашній бібліотеці пана Ігоря можна знайти все – від енциклопедії до професійної літератури, а особливо йому до вподоби твори періоду «Розстріляного Відродження»: «Якщо говорити про професійне зростання, я б хотів намагатися влучно викладати слова на папері, як робили автори того періоду».
А от щодо зовнішнього вигляду – не все так різнобарвно. У цьому плані він консерватор.
Оскільки Ігор Дармостук не вперше спостерігає за сотнями журналістів під час робочого процесу, то має всі підстави стверджувати, що «Прес-весна» – це реальний майданчик, де учасники свята можуть отримати справжню путівку в життя, на всі сто оцінити своїх конкурентів.
Адже, дійсно, де ще юні журналісти зі всієї України і з-за кордону зможуть об’єднатися та «подивитися один одному в очі», як не на «Прес-весні»? Головне – це атмосфера свята, море нової інформації та крутий відпочинок.
АЛІНА ПАВЛОВСЬКА, газета «ІрпіньTime»
Хто , як не організатор свята знає всі тонкощі фестивальної підготовки? Ініціатором і «музою» нашої травневої «прес-весни» є Надія Олексіївна Іллюк, яка із задоволенням зробила екскурс у фестиваль для редакції «ІрпіньTime».
ІТ: Надіє Олексіївна, ми щотравня поспішаємо на «Прес-весну». Здається, що вона всюдисуща. Та все ж цікаво, коли і як зародилася ідея створення фестивалю?
Н.І. Ну якщо нам зараз сімнадцять років, то зрозуміло, що у 2002 році. Справа в тому, що ми, як агентство ЮНПРЕС, яке буде наступного року святкувати тридцятиріччя, зробили разом із тодішнім головою Славутицької міськради Володимиром Удовиченком фестиваль «Золота осінь Славутича». Я сміливо заявляю, що ми зробили, тому що перший фестиваль організовували журналісти із Росії, а ось другий для нас був особливим. Володимир Петрович запропонував нам зробити журналістській напрям цього фестивалю, на що ми із задоволенням погодилися. Коли у 2002 році ми приїхали з «Артеку», де щороку працювали у прес-центрі на фестивалі, тодішній наш директор Т. І. Свірська сказала: «І скільки ви будете працювати на когось, коли вже створите свій фестиваль»? Ми думали півроку: який же нам фестиваль зробити: осінній вже існує, літній також. Тому ми вирішили організувати конкурс у прекрасному місяці – травні. Напевно, одне з найважчих завдань – вигадування емблеми. Можливо, вона зараз здається не дуже сучасною, але там є все: хвилі, жовтий, синій, зелений кольори, каштан – таке собі лего.
ІТ: Як змінювався фестиваль протягом цих років? Які новації з’явилися?
Н.І. Він змінювавався постійно. Раніше існував фестиваль для киян, а також у гості завітали славутиччани. Тоді ми його навіть називали «Прес-толока». Зараз вже у нас десять різноманітних номінацій, і цьогорічне святкування принципово відрізняється від попередніх фестивалів. «Традиції і новації», «Покоління Z» – це всі нові номінації. Також ми охопили всі медійні напрями. А останні п’ять років фестиваль проходить в рамках Днів Європи.
ІТ: Чи є подібні фестивалі в інших країнах?
Н.І. За кордоном взагалі лякаються слова «журналістика». Проте, наприклад, поляки в місті Лодзь проводили спочатку виключно мистецький фестиваль, а зараз вони вже перейняли наш досвід професійного журналістського фестивалю. Поки що, крім Польщі, я більше не знаю ніде такої практики.
ІТ: Чи плануєте по-особливому святкувати повноліття «Прес-весни» наступного року?
Н.І. Стовідсотково. У нас буде подвійне свято: тридцять років ЮН-ПРЕСУ та ще й повноліття «Прес-весни». Чесно кажучи, ми вже готуємося і вас запрошуємо готуватися. Але що саме буде – це таємниця.
ІТ: А зараз, Надіє Олексіївно, невеликий бліц на завершення розмови:
Людина фестивалю?
ІТ: Позитивна, професійна, патріотична. Ці три «п» повинні бути обов’язково в арсеналі кожного юного медійника.
Відкриття фестивалю?
Старт робочого, радісного, творчого процесу. Процес, який дає змогу завести нові знайомства, а також закохатися.
Локація фестивалю?
Київський палац дітей та юнацтва. У майбутньому ми хочемо, щоб локацією стало місто Київ.
Фраза фестивалю?
Їх декілька: «Стань студентом у травні»; «Знайди собі друга»; «Покажи свій професіоналізм».
Колір фестивалю?
Це три основні кольори: жовтий, блакитний і зелений.
Слово фестивалю?
Прес-весна. Тут нічого нового не вигадаєш.
Аліна ПАВЛОВСЬКА, газета «ІрпіньTime»
Уже 17 років Київ збирає на своїх вулицях майстрів ручки, камери, фотооб'єктива та клавіатури. Відкриває маленькі секрети та надає запалу і натхнення на майбутній рік. Їдуть не тільки з усіх куточків України, але з усього світу.
Фестиваль… Це місце, де можна розслабитись, потанцювати, завести нові знайомства, розбавити свої сірі будні яскравими фарбами та звуками. Подивитись на людей та їхні досягнення, насолодитися мистецтвом. Але фестиваль, на якому можна не тільки розважитись, але й здобути величезну кількість корисних навичок, – щось неймовірне. Саме такою для молодих журналістів постає «Прес-весна…». Чим може похизуватися журналістський фест? Новою статтею, цікавим розташуванням зображень на обкладинці або «не заваленим» горизонтом в кадрі? Звичайно, ні.
З одного боку, це досвід та цікаві знайомства. А з іншого – кому потрібно не спати ночами, вичитувати тексти, підбирати заголовки, фотографії та влучні цитати? Відповідь дуже проста – учасникам «Прес-весни на Дніпрових схилах». Схиблені, просто якісь схиблені! Але саме такі напружені моменти роботи над матеріалами дають безцінний урок. Урок, який не знайдеш у книжках та не отримаєш на лекціях. Те, що потім стане в нагоді, коли ловитимеш дедлайни з редакційними завданнями. Твердо знатимеш, що можеш все та навіть трохи більше.
Кажуть, що в багатьох місцях є запах, смак, дія, які асоціюються з ними. Що ж, за декілька днів фестиваль став асоціюватися з кавою, дожовуванням печива на ходу (бо треба піймати «жертву» для інтерв’ю) та фразою «Ми перевиконали свій план. Стій, пішли ще з тим поговоримо». А потім ти, втомлений біганиною, сповнений вражень, щасливий, їдеш додому, мрієш про прохолодний душ і тепле ліжечко, але – треба працювати. І найкрутіше те, що як тільки переступаєш поріг будинку, шалена енергія фестивалю наздоганяє тебе. Робота (і вода в чайнику) закипають з неймовірною швидкістю, думки наповнюють кімнату, хазяйнують в твоїх шухлядках та на полицях, доки не стануть частиною чогось об’ємного, матеріального, такого ж атмосферного, як фестиваль.
Для багатьох із нас цьогорічна «Прес-весна» стала першою. Але ми вже встигли закохатися в тутешню атмосферу та людей, які її створюють. Ніхто не шкодуватиме про витрачені (хоча правильніше сказати: «здобуті») вихідні, ніхто не згадає про втому. У пам’яті лишаються лише приємні моменти, які ми обов’язково згадаємо в наступному році – на повнолітті фестивалю. До зустрічі, вісімнадяцята «Прес-весно», знову – на Дніпрових схилах!
ВЛАДИСЛАВА ХЛЮСТ, головний редактор газети «ІрпіньTime»,
Фестиваль… Це місце, де можна розслабитись, потанцювати, завести нові знайомства, розбавити свої сірі будні яскравими фарбами та звуками. Подивитись на людей та їхні досягнення, насолодитися мистецтвом. Але фестиваль, на якому можна не тільки розважитись, але й здобути величезну кількість корисних навичок, – щось неймовірне. Саме такою для молодих журналістів постає «Прес-весна…». Чим може похизуватися журналістський фест? Новою статтею, цікавим розташуванням зображень на обкладинці або «не заваленим» горизонтом в кадрі? Звичайно, ні.
З одного боку, це досвід та цікаві знайомства. А з іншого – кому потрібно не спати ночами, вичитувати тексти, підбирати заголовки, фотографії та влучні цитати? Відповідь дуже проста – учасникам «Прес-весни на Дніпрових схилах». Схиблені, просто якісь схиблені! Але саме такі напружені моменти роботи над матеріалами дають безцінний урок. Урок, який не знайдеш у книжках та не отримаєш на лекціях. Те, що потім стане в нагоді, коли ловитимеш дедлайни з редакційними завданнями. Твердо знатимеш, що можеш все та навіть трохи більше.
Кажуть, що в багатьох місцях є запах, смак, дія, які асоціюються з ними. Що ж, за декілька днів фестиваль став асоціюватися з кавою, дожовуванням печива на ходу (бо треба піймати «жертву» для інтерв’ю) та фразою «Ми перевиконали свій план. Стій, пішли ще з тим поговоримо». А потім ти, втомлений біганиною, сповнений вражень, щасливий, їдеш додому, мрієш про прохолодний душ і тепле ліжечко, але – треба працювати. І найкрутіше те, що як тільки переступаєш поріг будинку, шалена енергія фестивалю наздоганяє тебе. Робота (і вода в чайнику) закипають з неймовірною швидкістю, думки наповнюють кімнату, хазяйнують в твоїх шухлядках та на полицях, доки не стануть частиною чогось об’ємного, матеріального, такого ж атмосферного, як фестиваль.
Для багатьох із нас цьогорічна «Прес-весна» стала першою. Але ми вже встигли закохатися в тутешню атмосферу та людей, які її створюють. Ніхто не шкодуватиме про витрачені (хоча правильніше сказати: «здобуті») вихідні, ніхто не згадає про втому. У пам’яті лишаються лише приємні моменти, які ми обов’язково згадаємо в наступному році – на повнолітті фестивалю. До зустрічі, вісімнадяцята «Прес-весно», знову – на Дніпрових схилах!
ВЛАДИСЛАВА ХЛЮСТ, головний редактор газети «ІрпіньTime»,
фото Ольги КАЦАН
Контакти
Корпус B, поверхи 4 і 7
каб. 706, 707, 708, 422, 423
Журналісти в соціальних мережах
Філологи в соціальних мережах
