26 квітня 2026 року минає 40 років від дня аварії на Чорнобильській АЕС. З цієї нагоди в Державному податковому університеті відбувся перегляд документального фільму «Лазуровий пил» — стрічки, створеної продакшн-компанією Ivory Films. Авторами проєкту є Ілларіон Павлюк, Олег Рогожа та Володимир Рибась.
Показ став частиною університетського вшанування пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, ліквідаторів її наслідків, усіх постраждалих, а також тих, чия доля була зламана катастрофою і вимушеним переселенням. Перед початком перегляду учасники заходу згадали про масштаб аварії, людські втрати та про відповідальність за збереження історичної пам’яті.
У вступному слові прозвучав важливий для сьогоднішнього українського контексту акцент: Чорнобиль — це не лише сторінка минулого, а досвід, який болісно відгукується в сучасності. Університетська спільнота вшанувала пам’ять ліквідаторів і водночас провела очевидну моральну паралель із нинішньою війною, коли Україна знову платить високу ціну за право на життя, безпеку і майбутнє.
Окремо під час заходу наголосили на зв’язку Ірпеня й університету з історією Чорнобиля. У 1980-х роках місто стало місцем прихистку для багатьох евакуйованих родин. Тут жили й працювали люди, які брали участь у ліквідації наслідків аварії або постраждали від неї. Саме тому для Ірпеня ця тема не є абстрактною історією чи лише календарною датою.
Проректор з навчально-методичної роботи Іван Шемелинець, звертаючись до студентів і викладачів, підкреслив: про Чорнобильську трагедію потрібно говорити постійно, не з ритуальної звички, а як про урок, який не втрачає актуальності. Йшлося не лише про пам’ять, а й про необхідність осмислення причин, наслідків і рішень, що призводять до катастроф такого масштабу.
Для перегляду обрали документальний фільм «Лазуровий пил», який автори описували як своєрідний путівник зоною відчуження. Стрічка поєднує документальне свідчення, сучасний погляд на простір Чорнобиля та історії людей, які пережили евакуацію із запізненням і зберегли власний досвід для наступних поколінь. Назва фільму пов’язана з цезієм-137: у матеріалах про проєкт зазначалося, що слово «цезій» у перекладі з латини пов’язане з небесно-блакитним кольором, звідси й назва — «лазуровий пил».
Перегляд документального кіно в цьому випадку став не формальною подією до пам’ятної дати, а приводом для розмови про відповідальність, історичну тяглість і здатність суспільства робити висновки. Для студентської аудиторії це також був спосіб побачити Чорнобиль не як віддалений символ із підручника, а як частину українського досвіду, що досі впливає на суспільну пам’ять, культуру і відчуття безпеки.
Пам’ять про Чорнобиль зберігається не лише в датах, меморіалах чи архівних кадрах. Вона тримається і на готовності ставити складні запитання, дивитися документальні свідчення, аналізувати побачене і не дозволяти трагедії перетворюватися на фон. Саме така оптика сьогодні потрібна університетському середовищу — уважна, чесна і відповідальна.
