В музеї історії Державного податкового університету відбувся тематичний захід, приурочений до Дня пам’яті чорнобильської трагедії — найбільшої в історії людства техногенної катастрофи (1986 рік).
Розпочали 38-ті роковини з демонстрації документального фільму та ексклюзивного музичного супроводу й пісні «Пам'ять», написаної до 35-ї річниці Чорнобильської катастрофи. Автор слова та виконавець — Катерина Топалова, вокалістка культурно-ділового центру Запорізької АЕС. Відеоряд — Конорадзе Тимур.
Документальна стрічка нагадала про ці незабутні події, опалені зіркою «Полин», що й досі з гіркотою відгукуються в пам’яті й тривожать здоров’я людей, які пережили їх на власному досвіді, котрих запросили до участі в заході, аби поділилися спогадами й розповісти про те, що відбувалися після катастрофи на ЧАЕС.
Однією з таких запрошених гостей була викладачка Ірпінського фахового коледжу економіки та права Ірина Добривечір, вона розповідала про свою маму — Катерину Рудь, яка займалася евакуацією й розв’язанням нагальних питань, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії як відповідальний працівник місцевої влади міста Чорнобиль.
Розповідь супроводжувалася демонстрацією відеоматеріалів і оригінальних документів, які вона зберегла з того часу. Розповідала Ірина Добривечір настільки зворушливо, що на якийсь час слухачі поринали разом із нею в атмосферу згадуваних подій. Усвідомлення багатьох чинників, звичайних для того часу, жахало та викликало обурення, адже цій події можна було запобігти, а ще не приховувати від світу масштаби й наслідки аварії, від яких зазнавало шкоди навколишнє середовище й люди. Наступний доповідач — Валентин Попруга, одразу зауважив, що хоч минуло багато років, розповідати про події тих днів йому досі важко. Під час ліквідації чорнобильської катастрофи він працював дозиметристом, маючи відповідну військову спеціальність. Валентин Васильович сказав, що найбільше з усього, що тоді відбувалось, досі вражений тим, що людям ніхто нічого не повідомляв взагалі, ні про те, що відбувається, ні як треба діяти, чи як захиститись від радіоактивного впливу. Люди не розуміли, що сталося, бо радіацію не можна побачити чи відчути органами чуттів, не можна зрозуміти, скільки її отримав і як вона впливає на організм — з миттєвих реакцій відчувається хіба першіння в горлі та металевий присмак в роті й сухість на губах.
Говорили і про те, що урок, який отримав тоді увесь світ, залишився не вивченим для росіян, враховуючи їхні дії за останні два роки на Чорнобильській та Запорізькій АЕС, і що через їхнє невігластво й дикунство зараз ми всі знову опинилися перед ядерною загрозою.
По закінченні зустрічі студенти не квапилися покидати університетський музей, з цікавістю розглядали підготовлені до події тематичні стенди та індивідуально спілкувалися з Іриною Добривечір.
