4 листопада 2026 року на кафедрі правоохоронної діяльності у Навчально-науковому інституті економічної безпеки та митної справи  відбулася відкрита  лекція на тему «Дотримання права на рівність у правоохоронній діяльності». Спікером заходу виступила гарант ОП «Правоохоронна діяльність», професор кафедри правоохоронної діяльності, кандидат юридичних наук, доцент Ольга Валеріївна Колос.

Захід об’єднав здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти  (групи ПДБП-25-1, ПДБП-25-2), науково-педагогічних працівників та запрошених фахівців. Головною метою відкритого заняття стало формування у майбутніх правоохоронців системного світогляду щодо неприпустимості дискримінації, забезпечення рівноправності громадян і практичної реалізації міжнародних та конституційних гарантій прав людини під час виконання службових обов'язків.

У своєму виступі професор Ольга Колос наголосила, що на сучасному цивілізаційному етапі концепція права на рівність та заборони дискримінації є базовим критерієм демократичного розвитку держави. Забезпечення рівних можливостей вимагає від правоохоронних органів не лише формального дотримання закону, а й активного захисту вразливих соціальних груп та меншин.

Лектор охарактеризувала історичні етапи становлення права на рівність та розкрила понятійно-категоріальний апарат.

Під час заняття було детально проаналізовано конкретні прояви дискримінації в сучасному суспільстві:

  • упередження за етнічною та расовою ознакою — обговорювалися проблеми ксенофобії та расизму, зокрема через призму прецедентної практики Європейського суду з прав людини (справа «Бурля та інші проти України»).
  • прояви нетерпимості за релігійною та національною ознакою;
  • вікова дискримінація (ейджизм) — наведено дані соціологічних опитувань щодо поширеності вікових обмежень у трудовій сфері (78% громадян України стикалися з упередженістю за віком, понад 64% людей 40+ відчували труднощі при працевлаштуванні);
  • ейблізм — системна дискримінація людей з інвалідністю, що проявляється в архітектурній недоступності, запереченні автономії особи та некоректній комунікації;
  • гендерна дискримінація та упередження — розгляд питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також захисту від дискримінаційних практик.

Особливу увагу було приділено розмежуванню форм дискримінації, визначених Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»:

  • пряма дискримінація: менш прихильне поводження з особою або групою осіб порівняно з іншими в аналогічній ситуації.
  • непряма дискримінація: виникнення менш сприятливих умов для певної категорії осіб внаслідок застосування формально нейтральних норм чи правил.
  • підбурювання, пособництво та утиск: створення ворожої чи зневажливої атмосфери навколо особи за її ознаками.

У лекції висвітлено міжнародно-правовий інструментарій ООН (Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародні пакти 1966 р., Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р.) та Ради Європи (стаття 14 Європейської конвенції з прав людини та Протокол № 12). Окремо підкреслено антидискримінаційне законодавство Європейського Союзу, закріплене в Директивах Ради 2000/43/ЄС, 2000/78/ЄС, 2004/113/ЄС та 2006/54/ЄС.

Детально проаналізовано еволюцію прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справах щодо захисту приватного і сімейного життя та недискримінації за гендерною ознакою та сексуальною орієнтацією  («Даджен проти Сполученого Королівства» 1982 р., «Гудвін проти Сполученого Королівства» 2002 р., «Шальк і Копф проти Австрії» 2010 р., а також справа «Маймулахін та Марків проти України» 2023 р.).

На завершення спікер наголосила, що процес поступової інтеграції органів внутрішніх справ України у систему правоохоронних органів світової спільноти передбачає дотримання актуальної для всіх мети: будучи основним суспільним інститутом, відповідальним за охорону прав та свобод громадян, правоохоронні органи мають розвивати свої навики, знання та компетентність для забезпечення професійної роботи в умовах зростаючої багатоманітності суспільства. Успішність  стримування ксенофобських настроїв та практик є, фактично, лакмусовим папірцем для виміру демократизму і соціальної спрямованості країни, запорукою стабільності та толерантного співіснування її громадян.